Тема: Оформлення електричних схем

План

1.     Кількість схем.

2.     Позначення схем

3.     Формати та основний надпис на схемах.

1.  Кількість схем. Необхідна кількість типів схем, що роз­робляються на проектований виріб, а також кількість схем кожного типу визначаються розробником залежно від особ­ливостей виробу. Комплектність схем має бути якомога мінімальною, але містити відомості в обсязі, достатньому для проектування, виготовлення, експлуатації та ремонту виробу.

2.  Позначення схем. Позначення присвоюють кожному ви­робу. Воно одночасно є позначенням його основного кон­структорського документа (креслення, схеми та ін.). По­значення виробу і його конструкторського документа не по­винно повторно використовуватися для позначення інших виробів та конструкторського документа.

3. Формати. Основний напис. Для виконання схем реко­мендуються основні формати, позначення та розміри яких наведено в табл. 2. Вибираючи формат, слід ураховувати: об’єм і складність проектованого об’єкта; ступінь деталі­зації даних, обумовлений призначенням схеми; умови збері­гання та обігу схеми; можливість внесення змін; особли­вості й можливості техніки виконання, репродукціювання та мікрофільмування технічної документації; можливість оброблення і виконання схем засобами комп’ютерної техні­ки. Вибраний формат має забезпечувати компактне вико­нання схеми без утрати її наочності та зручності користу­вання. В разі виконання схеми на кількох аркушах формат усіх аркушів має бути однаковий, при цьому слід по мож­ливості прагнути до зменшення формату завдяки збільшен­ню загальної кількості аркушів.

Схема, як і інші конструкторські документи, повинна мати основний напис, що містить необхідні відомості про зобра­жені об’єкти.

Схеми виконують, виходячи із розташування складових частин об’єкта. Розташування УГП на схемі визначається зручністю її читання і має забезпечувати найкраще уявлен­ня про структуру виробу та взаємозв’язки його складових частин. Для цього під час побудови рисунка схеми мають додержуватися такі умови: елементи, які спільно виконують певні функції, мають бути згруповані й розташовані відпо­відно до розвитку процесу зліва направо; розташування еле­ментів усередині функціональних груп має забезпечувати найпростішу конфігурацію кіл (з мінімальною кількістю зламів і перетинів ліній зв’язку); додаткові й допоміжні кола (елементи та зв’язки між ними) мають бути виведені зі сму­ги, зайнятої основними колами.

Допускається УГП елементів розташовувати в такому са­мому порядку, як вони розташовані у виробі, якщо це не порушує зручність читання схеми і принцип її роботи. Для підвищення наочності схем допускається зображати графічні позначення елементів або функціональних груп рознесеним способом, тобто розташовувати їх складові частини в різних місця схеми. В цьому разі на полі схеми вказують повні УГП функціональних частин або таблиці, що пояснюють їх розташування.

Лінії зв’язку зображуються у вигляді горизонтальних і вертикальних відрізків, які мають мінімальну кількість зла­мів та взаємних перетинів. Для спрощення рисунка схеми допускається використовувати похилі лінії, обмежуючи по можливості їх довжину. Проміжок між двома сусідніми па­ралельними лініями має бути не менш як 2 мм незалежно від прийнятої товщини ліній.

Допускається виконувати схеми в межах умовного конту­ру, який спрощено зображує конструкцію виробу (умовні контури при цьому виконуються суцільними тонкими лінія­ми).

На схемах дозволяється виділяти пристрої, функціональні групи, частини схеми, що стосуються певних постів, примі­щень, а також частини схеми, які безпосередньо не входять у виріб, але зображуються для кращої зручності читання схеми. Для виділення пристроїв і функціональних груп за­стосовують штрихпунктирну лінію з однією крапкою, а для графічного поділу частин схеми — тонку штрихпунктирну лінію з двома крапками.