Тема: Поняття про сівозміну та її класифікація.

План

1.      Поняття про сівзміну.

2.      Наукові основи сівозміни.

3.      Класифікація сівозмін.

1.   Правильні сівозміни – важлива складова частина системи землеробства. Основою сівозміни є раціональна науково обгрунтована структура посівних площ, під якою розуміють співвідношення площ посівів різних сільськогосподарських культур і чистих парів, виражене в процентах до загальної площі сівозміни.

Сівозміна – це науково обгрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території.

Щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на полі — це чергування в часі. Чергування на території означає, що земельний масив сівозміни поділений на поля, на яких щороку , (почергово) вирощуються культури. На кожному полі культури чергуються в часі.

Перелік сільськогосподарських культур і парів у порядку їх чергування в сівозміні називається схемою сівозміни.

Інтервал часу, протягом якого сільськогосподарські культури і пар проходять через кожне поле послідовно, за передбаченою схемою, називається ротацією сівозміни. Тривалість ротації, як правило, дорівнює кількості полів у сівозміні.

Зміну культур у всіх полях зображують у таблиці, яку називають ротаційною.

Така таблиця — це план розміщення культур і чистого пару на полях і по роках на період ротації.

Якщо ці культури вирощуватимуться на одному і тону самому полі не довше 8 років, то такі культури називають повторними, а понад 8 років – беззмінними. Тривале вирощування одної культури на одному і тому ж полі (понад 8 років) називають ще монокультурою. Монокультура призводить до беззмінності посівів. Якщо в монокультуру ввести чистий пар, то беззмінність порушиться і єдина культура буде вирощуватись вже в сівозміні, наприклад, чистий пар — озима пшениця — озима пшениця.

Культури, які займають поле протягом більшої частини вегетаційного періоду, називаються основними. Після збирання багатьох з них при наявності вологи в грунті можна вирощувати ще рослини для одержання додаткової продукції.

Проміжними називають культури, які вирощуються в інтервалі часу, вільного від вирощування основних культур сівозміни. За рахунок таких посівів з одної площі протягом року можна мати два, а на зрошуваних землях – і три врожаї, за рахунок проміжних культур створюється безперервний зелений конвеєр протягом теплого періоду року.

Залежно від біологічних особливостей та технології вирощування проміжні культури поділяють на післяукісні, післяжнивні, озимі, підсівні.

Післяукісні — це культури, які вирощуються після зібраної на зелений корм, силос або сіно культури в поточному році. Післяукісні проміжні посіви поширені в усіх зонах України, їх розміщують після озимих, зимуючих і ранніх ярих культур, які збирають на зелений корм. Як післяукісні культури використовують кукурудзу, сорго, просо, кормову капусту, картоплю, соняшник, кормові боби, люпин, брукву. В зв’язку з тривалим періодом вегетації (140—150 днів) великою сумою тепла і опадів вони формують високий врожай зеленої маси.

Післяжнивні культури вирощують після збирання основних культур у поточному році. На відміну від післяукісних вегетаційний період післяжнивних культур набагато коротший (70-100 днів), а умови забезпечення. вологою і теплом гірші. Післяжнивно можна вирощувати редьку олійну, горох, гірчицю білу, вику яру, жито яре, суданську траву, гречку, турнепс, фацелію, ріпак ярий тощо. Післяжнивні посіви цих культур у сівозміні розміщують після озимих і ранніх зернових, ранніх картоплі і капусти перед ярими культурами і мають досить високі врожаї зелених кормів.

Озимі проміжні культури висівають у рік збирання основної культури, а урожай збирають на корм навесні наступного року. Для озимих проміжних посівів найбільш придатні озиме жито, озима пшениця, трітікале, озима вика, озима суріпиця, перко, озимий ріпак.

 При повторному і беззмінному вирощуванні продуктивність сільськогосподарських культур зменшується, про що свідчать численні тривалі досліди.

2.      Наукові основи сівозміни.

1) Хімічні причини. Правильне чергування культур у сівозміні поліпшує живлення рослин зольними елементами і азотом. Різні культури використовують поживні речовини у неоднаковому співвідношенні. Тому вирощування на одному і тому самому полі культур, які використовують велику кількість певного елемента живлення, з часом приводить до нестачі цих поживних речовин у грунті.

Грунт збагачується біологічним азотом після багаторічних бобових трав (90 —122 кг/ га), білого і жовтого люпину (14 — 38 кг/ га). Корені бобових рослин містять в 2—8 раз більше азоту, ніж корені небобових зернових культур.

У сівозміні необхідно чергувати культури з різною довжиною кореневої системи, що дає можливість рівномірніше і ефективніше використовувати поживні речовини з орного шару і більш глибоких шарів грунту. Найглибше в грунт проникають корені люцерни і цукрових буряків, а, наприклад, льону, проса, ярого ячменю розміщуються переважно в метровому шарі грунту.

2) Фізичні причини. Різні сільськогосподарські культури та їх вирощування неоднаково впливають на фізичні властивості грунту і стійкість його проти ерозії.

Більше кореневих і післяжнивних решток залишається після багаторічних трав і озимих культур, значно менше – після просапних, які за всіх інших однакових умов можуть погіршувати структуру грунту.

Для кращого використання вологи атмосферних опадів важливо враховувати ступінь і глибину висушування грунту попередньою культурою і розміщувати після рослин з глибоким корінням рослини з неглибоким корівням або залишати поле під чистим паром. Дуже глибоко висушують грунт цукрові буряки (до 1,5—2, а в посушливих умовах до 3—3,5 м), люцерна (при дворічному використанні до 1,5— 2 м, трирічному — до 5,5 м і більше), соняшник (до 4 м і більше).

3) Біологічні причини. Необхідність чергування культур зумовлюється їх різним відношенням до бур’янів, шкідників і хвороб. При повторних посівах або частому повертанні культури чи групи близьких за біологічними особливостями культур на попереднє місце створюються сприятливі умови для нагромадження на полі біологічних груп бур’янів.  Поля значно очищаються від бур’янів при введенні в сівозміну чистих парів, а також просапних культур за умови ретельного догляду за ними.

У беззмінних посівах багатьох сільськогосподарських культур велику шкоду спричинюють шкідники і збудники хвороб, багато з яких, подібно до бур’янів, пошкоджують певні культури або групу культур.

Правильне чергування культур часто має вирішальне значення і для   регулювання мікробіологічної діяльності грунту. Беззмінне вирощування культур призводить до нагромадження в грунті небажаних видів мікроорганізмів, продукти життєдіяльності яких є однією з причин ґрунтовтоми.

4) Економічні фактори. Правильне чергування культур має велике організаційно-господарське значення. Якщо при монокультурі в окремі періоди в господарстві створюється велике напруження у використанні робочої сили, тракторів, сільськогосподарських машин та інших засобів виробництва, то запровадження правильних сівозмін сприяє кращій організації праці. Раціональне розміщення у сівозміні озимих і ярих зернових, просапних, зернобобових культур створює умови для продуктивнішого використання засобів виробництва, тому що сівба, догляд за посівами і збирання урожаю цих культур не збігаються в часі. Разом з тим вирощування в господарстві різних культур дає змогу отримувати щорічно гарантовані високі урожаї.

3.     Сівозміни класифікують за трьома ознаками: за використанням, провідними культурами і кількістю полів.

За використанням визначають типи сівозміни:

- польові (вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі);

- кормові (вирощують переважно кормові культури, до таких сівозмін відносяться прифермські і лукопасовищні сівозміни);

- спеціальні (вирощують переважно певні специфічні культури, які не доцільно вирощувати в польових сівозмінах - овочеві, рисові, льонові, а також ґрунтозахисні).

За наявністю провідних культур у сівозмінах визначають їх види. Наприклад, за вирощування переважно зернових і просапних культур таку сівозміну називають зернопросапною. Виділяють також зернопарову, зернопарокартопляну, просапну та інші сівозміни.

За кількістю полів сівозміни бувають десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними.