Поняття про ерозію ґрунтів. Водяна ерозія та заходи боротьби з нею.

План

1.      Поняття про ерозію та її види.

2.      Водяна ерозія.

3.      Організаційно-господарські заходи.

4.      Агромеліоративні заходи.

5.      Гідротехнічні заходи.

1. Ерозія ґрунтів — це процес руйнування їх водою (вод­на) або вітром (вітрова). Змиваючи і видуваючи родючу частину ґрунту та збільшуючи кількість ярів, замулюючи річки, водойми і луки, водна та вітрова ерозія завдає сіль­ському господарству великих збитків. На Україні близько 12 млн. га сільськогосподарських угідь. Вітрова ерозія найбільш поширена в степо­вих районах країни та на Поволжі. Під час пилових бур гинуть посіви сільськогосподарських культур, видувається з ґрунту найбільш родючий верхній шар.

Наукові установи розробили спеціальні заходи захисту ґрунтів від ерозії та обґрунтували необхідність введення протиерозійних заходів в технологію вирощування - сіль­ськогосподарських культур і систему ведення господарства.

2.  При водній ерозії дощові, зливові й талі води змивають і  розмивають верхній шар ґрунту (згодом і ґрунтотворні породи), через що з’являються еродовані землі, тобто різ­ною мірою змиті й розмиті ґрунти та яри.

Швидкість розвитку процесів водної ерозії залежить від рельєфу території, клімату, властивостей ґрунту, рослинного покриву і господарської діяльності людини.

Дослідами встановлено, що при обробітку ґрунту вздовж схилу ерозія починається уже при крутизні схилу 0,5—1°.

Глинисті та суглинкові ґрунти при значному розпиленні структури менш стійкі проти ерозії, ніж супіщані, які ма­ють добру водопроникність. Ґрунти з водостійкою структу­рою краще пропускають воду і тому менше зазнають еро­зії.

В умовах зрошення при низькій агротехніці та недоско­налій техніці поливів може виникати іригаційна ерозія, тобто змивання і розмивання ґрунту поливними водами.

3. Для боротьби з водною ерозією здійснюють такі заходи: організаційно-господарські, агро- і лісомеліоративні, гідро­технічні. За дослідними даними, тільки комплексне впро­вадження цих заходів ефективне у боротьбі з водною еро­зією.

До організаційно-господарських заходів належать такі, як впровадження раціональної структури посівних площ, спеціалізація господарств, протиерозійна контурно-меліоративна організація території, застосування спеціальних машин тощо. При проведенні протиерозійної-організації території під польові сівозміни відводять земельні території з крутизною ^схилів до 3°. Орні землі на крутіших схилах (З—7^°) зазнають інтенсивнішої ерозії і тому їх слід відво­дити під ґрунтозахисні сівозміни, в яких вирощують в ос­новному багаторічні трави й озимі культури звичайної ряд­кової сівби.

Сильноеродовані схили крутизною більше 7° Із складним рельєфом доцільно використовувати під тривале залуження. Крутосхили більше 20° відводять під багаторічні насадження деревних плодових і лікарських рослин.

Основою для протиерозійної контурно-меліоративної ор­ганізації території є матеріали горизонтальної і вертикаль­ної зйомок, ґрунтові плани господарств і картограми раціо­нального використання земель, які господарства одержали після останнього ґрунтового обстеження.

4. Агромеліоративні заходи боротьби з ерозією ґрунтів, крім впровадження ґрунтозахисних сівозмін, включають оранку, культивацію, сівбу сільськогосподарських культур, а також міжрядний обробіток ґрунту впоперек схилів. Ці агротехнічні заходи здійснюють лише на схилах крутизною до 3°, тобто переважно в польових сівозмінах.

На схилах крутизною до 5° застосовують спеціальні водозатримні агромеліоративні заходи. Валкування зябу одночасно з оранкою здійснюють, вста­новлюючи на останньому корпусі плуга подовжену полицю ВК-1.

Орють такими плугами впоперек односкатних схилів і по горизонталях. В результаті створюється густа мережа валків заввишки до ЗО см, в яких навесні затримують стіч­ні води.

Лункування зябу застосовують на односкатних і багато- скатних схилах. В результаті на поверхні ріллі створюють­ся замкнуті поглиблення (лунки) для затримання талих вод.                                   

При ранніх строках підняття зябу лункування проводять окремо пізно восени лункоутворювачем ЛОД-10 або за до­помогою пристрою ПЛДГ-10 і ПЛДГ-5. При пізніх строках підняття зябу (вересень—жовтень) лункування виконують одночасно з оранкою навішеним на плуг пристроєм УПЛ-1-40.

Переривчасте борознування при пізніх строках підняття зябу проводять одночасно з оранкою пристроями Алієва, ПРНТ-7000 або УБП-1-35, які навішують за допомогою кронштейнів на плуг. Під час роботи переривчастий борозноутворювач утворює досить густу мережу глибоких боро­зен (через 1,5—2. м) з перемичками. Вода затримується у борознах і вбирається ґрунтом.                                       

Щілювання грунту проводять щілиноутворювачем ЩП-3-70 на глибину 30—58 см. Застосовують його на посі­вах озимих, багаторічних трав, пасовищах, а також для щі­лювання зябу.

Крім описаних вище, до групи агромеліоративних заходів боротьби з ерозією грунтів належать: створення на крутих схилах смуг буферів з багаторічних трав, залуження най­більш змитих ґрунтів на крутих схилах, поглиблення орно­го шару, плоско різний обробіток, кротування ґрунту.

3а допомогою лісомеліоративних заходів боротьби з ерозією грунтів створюють системи протиерозійних лісових смуг, які сповільнюють стік поверхневих вод, що запобігає змиванню грунтіВу.Крім того, протиерозійна роль лісона­саджень характеризується кольматуючою дією лісової під­стилки, їх вітрозахисною дією, яка сприяє нагромадженню, більш рівномірному розподілу снігу на полях, зменшенню випаровування з поверхні грунту. В результаті цього поліп­шуються мікрокліматичні та грунтові умови на захищених лісосмугами польових ділянках.

Залежно від призначення лісові смуги поділяють, на полезахисні й стокорегулюючі.

Полезахисні лісосмуги насаджують по межах полів сі­возміни, розміщуючи основні впоперек напряму пануючих вітрів. Проте на схилах крутизною понад 2° їх насаджують упоперек схилу. Лісосмуги зменшують швидкість вітру на відстані, яка у 20—ЗО разів більша від висоти насадження. Відстані між основними лісосмугами, розміщеними по обид­ва боки полів сівозміни, залежать від відстаней, на яких проявляється дія насаджень, та вимог механізації польових робіт. Як правило, ця відстань не повинна перевищува­ти 600 м.

Стокорегулювальні лісосмуги створюють за типом поле­захисних для вбирання поверхневого стоку води з розмі­щеної вище частини схилу. Саме тому стокорегулювальні смуги завширшки 15 м розміщують в нижній частині схилу.

   Схили крутизною понад 14° та територія, де багато ка­м’янистих місць і на поверхню виходять грунтотворні по­роди тощо, тобто непридатні для сільськогосподарського використання ділянки, відводять під суцільне або вибіркове залісення. Для залісення використовую дуб, клен польо­вий, грушу дику, яблуню лісову та інші породи, які добре ростуть у таких насадженнях.

Для залісення крутих схилів залежно від їх крутизни застосовують терасування. На схилах крутизною до 20° тераси роблять тракторами Т-74, ДТ-54А в агрегаті з плу­гами П-5-35МГА, ПН-8-35. Схили крутизною від 21 до 40° терасують універсальними бульдозерами Д-259А або терасерами Т-4. Перед початком тракторних робіт розбивають майбутні тераси, для чого на схилах нівеліром проклада­ють лінії по горизонталях. Розбивання і закладання терас починають з верхньої частини схилу. Залежно від крутизни схилу тераси шириною 2,5—3,5 м роблять через кожні 4— Ю м

Суцільно заліснюють також дуже змиті й розмиті грун­ти, де багато ярів. Для цього на діючих вершинах і по обох боках ярів та на днищах і схилах їх висаджують деревні породи і чагарники (акацію білу, терен, вишню степову та ін.), які добре закріплюють грунт і вегетативно розмно­жуються.

З метою закріплення берегів та боротьби із замулюван­ням ставків, річок і водоймищ навколо них створюють лі­сонасадження 10—20 м завширшки. Для цього слід вико­ристовувати вологолюбні породи, яким не шкодять тимча­сові затоплення.

5. Гідротехнічні заходи впроваджують у районах з дуже еродованими ґрунтами, коли здійснення агро- і лісомеліо­ративних заходів не запобігає процесам ерозії.

Наводимо основні протиерозійні гідротехнічні споруди.

Перспективним заходом є спорудження протиерозійних валів (терас з широкою основою), які останніми роками почали набувати широкого поширення. Це дає змогу пов­ністю затримати або істотно ослабити поверхневий стік і процеси змивання, а також поліпшує умови зволоження схилів.

Вали-тераси влаштовують на орних схилах крутизною до  6—8°. Вони являють собою паралельно розміщені го­ризонтальні або похилі оброблювані вали висотою до 0,3— 0,5 м з похилами 1:4, 1 : 10 і відстанню між ними 25 — 45 м (залежно від місцевості).

Влаштування водозатримних лиманів полягає в тому, що улоговини по межах полів пересікаються по горизонта­лях земляними валами. Під час танення снігу або зливо­вих дощів вода в лиманах затримується протягом 2—4 днів, а потім скидається через трубчасті водовипуски. За цей час ґрунт і підґрунтя на глибину до 3 м і більше зволожується. Лимани використовують під природні сіножаті та сіяні трави.

Водовідвідні й водо розпилювальні вали та канави спо­руджують для відведення води від активних вогнищ ерозії у добре задерновані улоговини, лісові насадження або у вершинні водоскидні споруди.

Водоскидні споруди будують тоді, коли неможливо зупи­нити збільшення яру іншими заходами в межах селищ, біля* доріг, при дуже великих площах водозбору. Водоскидні спо­руди поділяють на лотокн, перепади і консолі.

з Ефективність гідротехнічних заходів висока, проте за­стосування їх не ліквідує ярів. Частково або повністю лікві­дують яружну мережу, застосовуючи засипання й виположування існуючих ярів.