Персональний сайт викладача Подолянчука Володимира Василь...
П`ятниця, 29.03.2024, 17:21
Меню сайту

Категорії розділу
Матеріали для учнів [57]
Презентації [3]
Розробки уроків [1]

Вхід на сайт

Пошук

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 498

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Головна » Файли » Агротехнологія » Матеріали для учнів

    Кормовиробництво
    [ Викачати з сервера (19.2 Kb) ] 17.11.2014, 18:30

    Кормовиробництво

    План.

    1. Кормовиробництво як галузь рослинництва.
    2. Природні угіддя їх продуктивність та використання.
    3. Польове кормовиробництво.
    4. Техніка та технологія заготівлі кормів.
    5. Особливості вирощування сої на зелений корм.

     

    1. Кормовиробництво — система організаційно-господарських і технологічних заходів з виробництва, заготівлі, переробки та зберігання кормів. Сучасне кормовиробництво характеризується високим ступенем механізації вирощування кормових культур, використанням інтенсивних технологій заготівлі та збереження кормів, які дозволяють значно збільшувати вихід кормів та підвищувати їхню якість. Упроваджені в виробництво нові сорти кормових культур та багаторічних трав інтенсивного типу. Розробляються методи заготівлі сіна активним вентилюванням, пресування сіна в тюки та рулони, штучне зневоднення зелених кормів, силосування з використанням бактеріальних заквасок. Метою досліджень у кормовиробництві є розроблення теоретичних основ і практичних прийомів отримання високих та сталих врожаїв кормових культур і травостоїв, збереження їхньої поживної цінності та створення на цій основі міцної кормової бази для тваринництва.

    Успішний розвиток тваринництва значною мірою залежить від розвитку й стабільності кормової бази, яка є системою виробництва кормів і використання їх для сільськогосподарських тварин.

    Раціонально організована кормова база має відповідати таким основним вимогам: повне та безперебійне забезпечення тварин повноцінними кормами впродовж року, одержання високоякісних і дешевих кормів, випереджальне виробництво кормів порівняно зі зростанням поголів’я тварин, створення страхових запасів кормів на випадок неврожаю.

    Основними кормовими продуктами для сільськогосподарських тварин є корми рослинного походження. До них належать грубі, соковиті, зелені, концентровані корми та кормові відходи технічних виробництв

    Склад і поживність кормів залежать від природних і ґрунтових умов, а також від рівня агротехніки, періоду вегетації при збиранні та технології заготівлі й зберігання кормів.

    Для заготівлі кормів широко використовують трав’янисті рослини (кормові трави) у вигляді сіна, силосу, сінажу, свіжого зеленого корму, трав’яного борошна, трав’яної пасти та іноді зерна. Отже, без належного рівня механізації технологічних процесів при заготівлі кормів не можна своєчасно та якісно виконати потрібні обсяги робіт.

    1. Природні кормові угіддя — це кормові угіддя з природним травостоєм, що використовуються для виробництва кормів. В Україні в якості природних кормових угідь використовують луки. У лісовій зоні це суходільні луки, що розташовані на підвищених частинах рельєфу або схилах, та низинні, що займають низини та западини. На суходолах ростуть тонконіг лучний, волошка лучна, деревій. Продуктивність таких кормових угідь — 4–7 центнерів з 1 гектара.

    Травостій кормових угідь лісостепової частини України відрізняється більшим різноманіттям та змінюється в напрямку півдня. На луках центральних чорноземних районів зустрічається пирій повзучий, тимофіївка лучна, у південних районах — тимофіївка степова, еспарцет, типчак, житняк, ковила. Урожай сіна складає до 15 центнерів з 1 гектара.

    У степовій зоні рослинні групи формуються в основному за умов недостатньої вологості, зменшується видовий склад та врожайність рослин.

    Луки річкових долин називають заплавними. Продуктивність їх у лісовій зоні складає від 15 до 26 центнерів, у степовій та лісостеповій зонах — 15–30 центнерів з 1 гектара.

    1. Польове кормовиробництво лежить в основі кормовиробництва в цілому. Сучасне кормовиробництво характеризується високим ступенем механізації оброблення кормових культур, використання інтенсивних технологій заготівлі та зберігання кормів, що дозволяє значно збільшити вихід кормів і підвищити їх якість.

    За рахунок багаторічних трав, кормових коренеплодів, бульбоплодів, баштанних та інших рослин збільшуються площі кормових культур. Збільшення природних угідь проводиться за рахунок меліорації природних сінокосів та пасовищ, а їх покращення — за рахунок прокладання зрошувальних систем.

    У виробництво впроваджуються нові сорти кормових культур і багаторічних трав інтенсивного типу. Крім того, розроблені нові технології приготування та збереження сіна. Застосовуються нові машини й агрегати для виробництва та переробки кормів.

    1. Усі корми, залежно від їх хімічного складу та походження, поділяють на рослинні, тваринні, мінеральні та вітамінні. Групу рослинних кормів поділяють на об’ємисті та концентровані. Об’ємисті рослинні корми вміщують велику кількість води та клітковини. До них належать грубі (сіно, сінаж, солома) та водянисті (силос, коренеплоди, баштанні) корми. У концентрованих кормах відносно мало клітковини та води, але в одиниці маси багато поживних речовин. Це зерно злакових та бобових культур, продукти їх розмелу.

    Сіно — грубий зневоднений корм, отриманий шляхом повітряно-сонячного сушіння скошеної трави. Один з основних кормів для травоїдних тварин у стійловий період. За ботанічним складом відрізняють сіно бобове, злакове, різнотрав’яне. Заготівля сіна полягає у виконанні комплексу робіт — скошуванні та зневодненні (сушінні) трав, укладанні сіна на зберігання в стоги, скирти, у сараї. Трави скошуються в період, коли рослини містять найбільшу кількість поживних речовин. Максимальну кількість протеїну з 1 гектара отримують при скошуванні багаторічних трав у фазі колосіння — у тонконогих та у фазі бутонізації (початку цвітіння) — у бобових. При цьому збирання бажано завершити за 5–7 днів. Велике значення має висота скошування. Завищення зрізу трави на 1 см порівняно з оптимальним зменшує врожайність на 5–7 %. Для скошування використовують косарки або косарки-плющилки (рис. 1.1.198). Для прискорення сушіння бобових трав їх плющать. Скошену масу сушать у прокосах або валках, при цьому її декілька разів ворушать для рівномірного провітрювання та зневоднення.

    Ворушіння припиняють при зниженні вологості трави до 40 %, зеленої маси з бобових — до 45–50 %. Чим швидше відбувається збезводнення, тим вища якість сіна. Доцільно косити вранці, щоб до кінця дня пров’ялену масу можна було згребти, укласти в копни та спресувати в тюки. Для скорочення строків сінозбирання застосовують активне вентилювання. Для досушення пров’ялену масу вологістю 40 % зразу вкладають у стоги або скирти, звозять у сараї. У масі сіна влаштовують повітровід із дощечок, металевих прутів, куди вентилятором нагнічують атмосферне повітря. Тюки сіна вологістю 27–30 % досушують у штабелях. При активному вентилюванні значно скорочується час сушіння, збільшується збір сіна з 1 гектара та вміст у ньому протеїну, знижується собівартість продукту.

    Силос — соковитий корм, виготовлений шляхом консервування зеленої маси рослин без доступу повітря. Залежно від сировини, розрізнюють силос кукурудзяний, соняшниковий, вико-вівсяний. Кормові якості силосу залежать від виду рослин, фази їхнього розвитку на початку збирання, технології виготовлення, умов зберігання.

    Для отримання високоякісного силосу рослини збирають за найбільш сприятливої фази розвитку: кукурудзу — за молочно-воскової стиглості зерна; соняшник — на початку цвітіння; сіяні багаторічні трави — на початку колосіння. Основний спосіб виготовлення — консервування кормової маси без доступу повітря. У масі, яка силосується, аеробні бактерії та плеснові гриби не розвиваються, а утворена в результаті життєдіяльності молочнокислих бактерій молочна кислота, підкислюючи корм, пригнічує анаеробні маслянокислі, гнилісні та інші процеси.

    Зелені рослини збирають для силосу, коли вони дають найбільший збір поживних речовин з одиниці площі та ще не загрубіли. Заготівля силосу полягає у виконанні таких операцій: скошування рослинної маси (рис. 1.1.200), збирання коренеплодів, баштанних культур, завантаження в транспортні засоби і транспортування до місця силосування, подрібнення корму, завантаження до силосних споруд, трамбування маси та її укриття. Ущільнення вважається достатнім, якщо температура в масі не піднімається вище 37 °С. Заповнюють силосні споруди як можна швидше. Товщина щоденно закладеного шару в траншеях повинна бути не менше 0,8 м, у баштах — не менше 2 м. Негайно після заповнення сховища силосну масу укривають поліетиленовою плівкою завтовшки 0,15–0,2 мм, перед настанням морозів — шаром соломи або торфу (40–50 см). Для заготівлі силосу застосовують силосозбиральні комбайни, косарки-подрібнювачі, трактори, віброкотки та ін.

    Трав’яне борошно — високопоживний повноцінний корм. Його заготовляють із бобових та бобово-злакових травосумішей шляхом штучного сушіння при високій температурі та наступного розмелу. Скошену масу прив’ялюють протягом 4–6 год., подрібнюють до 2–3  см завдовжки, висушують до 12–13  % вологості на сушильному агрегаті й розмелюють. Готове борошно розфасовують у мішки і зберігають у сухому приміщенні. До раціону тварин та птахів трав’яне борошно вводять як вітамінний та білковий додаток.

    Сінне борошно — виготовляють із вітамінного сіна і згодовують у зимовий стійловий період. Не рекомендують запарювати.

    1. Соя належить до рослин, які при своєму вирощуванні вибагливі до світла, тепла і вологи. Тому дуже важливим є добір умов, які сприяють нормальному росту цієї культури.

    Висівають сою після найбільш придатних попередників — озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками, та на полях, засмічених осотом, оскільки гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур’ян.

    Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур’янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6–8 см; на забур’янених осотом ділянках перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6–8 см, друге — полицевими лущильниками ППЛ-10–25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12–14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відростанні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д (4 – 5 кг/га за препаратом); на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10–12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7.

    Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28–30 см, на дерново-підзолистих ґрунтах з тонким гумусовим шаром — на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше — на 22–25 см і здебільшого без попереднього лущення.

    Добрива. Для утворення 1 ц зерна соя виносить із ґрунту 7,5–10 кг азоту, 3–4,5 кг калію, 1,7–2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости в нормі 20–25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні — по 60–90 кг/га д. р.), окрім каштанових ґрунтів Степу, де норми калію зменшують до 30–45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30–45 кг/га), у рядки (по 10–12 кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20–25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь.

    Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глибину 5–7 см.

    Висівають кондиційним протруєним насінням. Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють у затінку соєвим ризоторфіном. Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12–14 °С) широкорядним способом з міжряддями 45–60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи).

    Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550–650 тис. схожих насінин на 1 га, у районах недостатнього зволоження — 450–500 тис.; у Степу 300–450 тис.; в умовах зрошення норма висіву — насіння ранніх сортів 600–700, середньостиглих 500–600, пізньостиглих 400–500 тис./га. Вагова норма висіву 35–100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4–5 см, на важких ґрунтах 3–4 см, за недостатньої вологості ґрунту — 5–6 см. Для сівби використовують бурякові (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві сівалки (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

    За якісного обробітку ґрунту й позитивної дії внесених гербіцидів догляд за соєю обмежується одним міжрядним розпушуванням на глибину 5–6 см. На площах без застосування ґрунтових гербіцидів проводять 2 досходових і 1–2 післясходових боронування середніми або легкими боронами упоперек посіву та обробіток міжрядь. Глибина першого міжрядного розпушування становить 5–6 см, другого і третього — 6–8 см.

    В умовах зрошення сою за період вегетації поливають 2–4 рази: перший раз — у фазі бутонізації, другий — при формуванні бобів, наступні — під час наливання зерна, витрачаючи щоразу 500–700 м3/га води.

    На посівах пізньостиглих сортів сої (у дощові роки — середньостиглих) для прискорення дозрівання проводять десикацію, коли побуріє більшість бобів у нижніх і середніх ярусах: посіви обприскують хлоратом магнію — 20–30 кг/га за препаратом. Збирають її у повній стиглості зерна переобладнаними на низький зріз (5–6 см) зерновими комбайнами («Нива», «Колос» та ін.). Зібране насіння очищають, за потреби підсушують і зберігають за вологості 12–14 %.

    Сою вирощують на зелений корм як у чистому вигляді, так і в сумішах з іншими культурами, часто з кукурудзою, висіваючи їх при зрошенні в один рядок; на суходолі — почергово за схемою: один рядок кукурудзи — один рядок сої або два рядки кукурудзи — один-два рядки сої. Збирають зелену масу під час цвітіння рослин, на силос — у молочно-восковій (восковій) стиглості кукурудзи.

     

     

     
    Категорія: Матеріали для учнів | Додав: vovan | Теги: природні кормові угуддя, техніка та хнології заготівлі кормі, польове кормовиробництво, кормовиробництво
    Переглядів: 3740 | Завантажень: 74 | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 0