АГРОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР. АГРОТЕХНІЧНІ ВИМОГИ ВИРОЩУВАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

ПЛАН.

1. Агробіологічні особливості зернових культур.
2. Агротехнічні вимоги вирощування зернових культур.

1. Зернове господарство є основою всього сільськогосподарського виробництва. Зернові культури являють собою велику групу рослин, до якої належать найважливіші продовольчі та фуражні культури — пшениця, кукурудза, жито, рис, ячмінь, овес, сорго. Залежно від морфологічних ознак, біологічних особливостей та засобів культивування, зернові культури поділяють на дві групи: до першої належать пшениця, жито, ячмінь, овес, тритікале, до другої — просо, кукурудза, рис, сорго, гречка.

Характерними ознаками хлібів першої групи є те, що на боці зернини знаходиться борозенка, у колоску сильніше розвинуті нижні квіти, потреби до тепла менші, а до вологи більші. Це рослини довгого дня, розвиток на початкових фазах більш швидкий, тому вони менше пригнічуються бур’янами, ніж хліби другої групи, серед них зустрічаються озимі та ярі форми.

У хлібів другої групи немає борозен на боці зернини, у колоску краще розвинуті верхні квіти, потреби до тепла більші, а до вологи менші (за виключенням рису). Це рослини короткого дня, розвиток на початкових фазах повільний, є тільки ярі форми.

Час від початку появи сходів до дозрівання зерна називається вегетаційним періодом. Фази розвитку проявляються у морфологічних змінах упродовж вказаного періоду. У хлібних злаків визначають такі фази росту та розвитку: сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, стиглість. Процес утворення зерна у хлібів поділяється на три періоди: формування, налив та дозрівання.

Налив — період від початку відкладення крохмалю в насінні до припинення цього процесу. Налив поділяють на чотири фази: водянистого, передмолочного, молочного, тістоподібного стану. Дозрівання починається з припиненням надходження в зерно поживних речовин. Період дозрівання поділяють на дві фази: воскової стиглості — ендосперм восковий, вологість до 30 %; твердої стиглості — ендосперм твердий, вологість — 8–22 %. Повна стиглість починається, коли в насіння завершується процес післязбирального дозрівання і воно готове почати новий цикл життя рослини.

Фазі сходів передує період нагрубання та проростання зерна, для чого йому потрібна певна кількість води. Під час пророщення зерна спочатку рушають у ріст корінці, а потім починає рости зародкове стебло. Воно обгорнуте колеоптилем, який захищає рослину від пошкоджень. Виходячи на поверхню ґрунту, стебло розриває колеоптиль, і назовні з’являється перший зелений листок, що вважається фазою появи сходів. З подальшим ростом та розвитком рослини настає фаза кущення, коли на глибині 2–3 см від поверхні ґрунту формується вузол кущення, з якого розвиваються вторинні корені та бокові стебла. Кількість усіх стебел, що утворюються рослиною, називають кущистістю. У фазі кущення рослини потребують великої кількості води.

На початку фази колосіння з’являється половина суцвіття з першого листка. У цей час рослини потребують вологого ґрунту, живлення, тепла і світла. Через декілька днів після колосіння у злаків настає фаза цвітіння (винятком є жито та ячмінь). Жито починає цвісти через 10–12 днів після колосіння, а ячмінь — ще до повного виходу колоса з листка.

Після запліднення починається поступове накопичення живильних речовин у зав’язях, відбувається налив та дозрівання зерна. За темпами дозрівання визначають термін та способи збору врожаю. На більш легких та бідних ґрунтах дозрівання зерна настає швидше, ніж на важких та багатих на азот ґрунтах.

Зернові культури поділяються на озимі та ярі. Озимі висівають восени, за 50–60 днів до стійких морозів. Урожай збирають наступного року. Під час весняного висіву озимі культури сходять, кущаться, але не виколошуються через невідповідні умови середовища (на початковому етапі розвитку потребують температури від +1 до +10 °С упродовж 20–25 днів), тому їх висівають восени. Переваги озимих культур перед ярими полягають у тому, що вони восени розвивають сильну кореневу систему, навесні швидше рушають у ріст та дозрівають на 10–15 днів раніше ярих. Озимі добре використовують осінню вологу та менше страждають від посухи. Ранній збір озимих дозволяє добре підготувати ґрунт для наступних культур. Однак переваги озимих проявляються лише в тому випадку, якщо вони добре перезимують. Тому обидва періоди — осінньо-зимовий та ранньовесняний — є дуже важливими в житті цих культур.

2. Урожай значною мірою залежить від якості сівби. Для оптимального розвитку рослин ґрунт необхідно удобрити, зорати й розпушити. На підготовленому до посіву полі не повинно бути пожнивних залишків і сходів бур'янів. Насіння, що відповідає посівному стандарту, необхідно рівномірно розподілити по площі поля й закрити на задану глибину.

Рослинам слід забезпечити необхідну площу живлення. Тому на кожному гектарі потрібно висівати оптимальну кількість схожого насіння оброблюваної культури.

Для кожного району визначена найкраща глибина закладення насіння даної культури. Між насінням й ґрунтом не повинно бути повітряного прошарку, який утруднює надходження вологи до насіння, а пізніше й живильних речовин до коріння рослин.

На розвиток рослин суттєво впливає час висіву. Запізнення з сівбою, як правило, призводить до значного зниження врожаю.

Звичайно разом із насінням у ті самі рядки вносять гранульовані добрива. Залежно від виду культур добрива, що висівають, вносять на таку саму глибину, що й насіння, глибше або осторонь від нього.

Кращими попередниками кукурудзи є озимина, зернові бобові культури, картопля, буряки, баштанні. Кукурудза вибаглива до обробітку ґрунту. Оранку проводять на глибину 25–30 см. Зяблева оранка повинна бути ранньою і високоякісною. Весняний обробіток ґрунту розпочинають із закриття вологи і дворазової культивації з боронуванням. Глибина культивації не повинна перевищувати глибину загортання насіння. З органічних добрив вносять гній, компости, пташиний послід, зелені добрива. Норма внесення добрив значною мірою залежить від попередника, властивостей ґрунту, кліматичних умов. Глибина загортання насіння 5–6 см, для посушливих зон — до 10 см. До появи сходів кукурудзи рекомендується 1–2 рази провести боронування посівів, щоб знищити бур’яни та ґрунтову кірку. Боронувати посіви можна й після появи сходів до утворення 3–4 листків на рослинах. Міжрядний обробіток кукурудзи розпочинають з фази 4–5 листка. Розпушування міжрядь кукурудзи доцільно проводити 2–3 рази за період вегетації з проміжками 12–14 днів. До системи догляду включають також хімічну боротьбу з бур’янами, пасинкування та додаткове штучне запилення. Збирання кукурудзи на зерно проводять у період повної стиглості.

Особливість агротехніки рису полягає в тім, що його вирощують при постійному затопленні. Кращими для нього є важкі глинисті ґрунти з достатньою кількістю органічної речовини. Кращими попередниками рису є люцерна та конюшина, також попередниками можуть бути й зернові бобові та просапні культури. Підготовку ґрунту під рис розпочинають із зяблевої оранки на глибину 22–30 см. Навесні зяб боронують, потім культивують. Перед сівбою поле вирівнюють. Рис обов’язково удобрюють, бо коренева система у рису розвинена слабко. Сіють рис кондиційним насінням. До сівби приступають тоді, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 12–14 °С. Способи сівби і норми висіву залежать від виду зрошення. При постійному затопленні рис сіють суцільним рядковим способом на глибину 1,5 см із нормою висіву 150–200 кг/га. В умовах періодичного затоплення застосовують широкорядний спосіб сівби, висіваючи по 80–100 кг/га насіння. За цих умов насіння загортають на глибину 3–5 см. При вирощуванні рису основне значення має режим поливання протягом періоду вегетації. Важливе значення має також боротьба з бур’янами, проти яких застосовують гербіциди. Збирати рис починають на стадії воскової стиглості зерна. За 5–7 днів перед збиранням воду з полів випускають. Збирають рис роздільним способом.